• На русском
  • Українською
Глазовий Павло Прокопович

Глазовий Павло Прокопович

30.08.1922—31.10.2004

Поет-гуморист, сатирик, заслужений діяч мистецтв України

Біографія

Заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій ім.Остапа Вишні, П.Сагайдачного, І.Нечуя-Левицького, Наталії Забіли, поет-сатирик Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелеватка Казанківського району в родині селянина Прокопа Павловича, в якій крім Павла були сестри Марія, Любов і брат Олексій. У Новоскелеватці пішов до школи. У тридцятих роках після колективізації сім'я Глазових переїхала до Кривого Рогу.

Павло Прокопович навчався у Новомосковському педагогічному училищі, вчителював у селі кірове Щорсівського району. Навчався у військовому училищі міста Орші в Білорусії. Учасник Великої Вітчизняної війни, був в діючій армії з 1941 по 1946 роки. Захищав Ленінград, пережив блокаду, має бойові нагороди.

Після служби в армії продовжує навчання у Київському педагогічному інституті. Друкується з 1940 року, виступає як гуморист і сатирик. Працює переважно у жанрах співомовки, віршовані гуморески. Павло Прокопович одинадцять років працював заступником головного редактора журналу «Перець», пізніше заступником гловного редактора журналу «Мистецтво». За досягнення в літературній творчості П.П. Глазового нагороджено державними відзнаками. Лауреат премії Петра Сагайдачного 1966 року. З 1968 року — член Спілки письменників СРСР.

За роки своєї творчої діяльності Павло Прокопович підготував більше 20 збірок гумору та сатири. Він автор поеми «Слався, Вітчизно, моя!» (1958), книги «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Що б вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Байки та усмішки» (1975), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхослов» (1982), «Вибрані усмішки» (1992), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Сміхослов» (1997), «Байкографія» (1997). Павло Прокопович — автор ряду книжок для дітей: «Пушок і дружок», «Про відважного Барвінка та Котика-Дзвоника», «Іванець-Бігунець», «Перченя».

Багато творів П.П. Глазового друкувалося на сторінках газети «Червоний прапор», «Голос Казанківщини».

Павло Прокопович мешкав у місті Києві, підтримував тісні зв'язки зі своїми земляками, дарував свої книжки бібліотекам району.

У 1992 році, в рік свого 70-літнього ювілею Павло Глазовий відвідав своїх земляків, рідне село Новоскелеватку, Казанківський район. З великим успіхом пройшли його зустрічі в Казанці — «Усмішки в Казанці, Дмитро-Білівці, Каширівці». Виступав павло Прокопович на засіданні літературного клубу «Світоч» центральної районної бібліотеки, на якому були присутні шанувальники його творчості, ті, кому не байдужий гумор, читачі бібліотеки, школярі.

31 жовтня 2004 року вранці з Києва долинула звістка — напередодні помер Павло Прокопович Глазовий. Рівно 2 місяці тому, 30 серпня, вітали його з 82-м днем народження і неначе нічого не віщувало горя. На початку жовтня сміялися на обласному конкурсі «Усмішки Глазового», переглядали відеофільм про святкування його 80-річчя (конкурс проходив на базі Казанківського районного будинку культури).

Його слово було могутньою зброєю — гострою, влучною, дошкульною. Було і назавжди залишиться в арсеналі нашого поступу, тяжкого, але нездоланного поступу вперед, до кращого життя.

Його світлий образ, його усмішка, його народне слово залишаться з нами назавжди, бо він поет воістину народний.

Двотомник Павла Прокоповича «Велика сміхологія» закінчується таким віршем:

Коли у мене на могилі,
Чудесний виросте будяк,
Хотів би я, щоб друзі милі
Про мене згадували так:
Ти пам'ятаєш Глазового?
Невже забув? Це ж той Павло,
Який життя прожив для того,
Щоб людям весело було.

І ось пішов він від нас назавжди, за межу вічності... Вічна пам'ять і вічна любов нашому славетному землякові, хай буде йому пухом тепла земля українська!

.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013