• На русском
  • Українською
Криницина Маргарита Василівна

Криницина Маргарита Василівна

07.10.1932—10.10.2005

Українська і радянська акторка.

Біографія

Дитинство

Маргарита Василівна народилася на Уралі. По батькові - росіянка. А мама - чи то мадьярка, чи то арійка. Батько Василь Криницин був військовим і сім'я довго кочувала по різним містам. А потім в життя маленької Ріти раптом увійшла війна. З родини Кринициної на фронт пішли четверо - батько Маргарити і три його брата, наймолодший з яких ледве встиг закінчити школу. Сім'я тоді жила в місті Кірові. Мама пішла працювати на військовий завод, а діти залишилися під опікою бабусі. Неосвічена стара жінка з невеликого уральського селища берегла сімейне вогнище і пестила онуків, які дуже шанували її і вважали справжньою «комедіанткою». Бабуся завжди вміла знаходити щось веселе в її тяжкому житті. «Вона була, як кажуть, "смішнячка", - згадувала багато пізніше Маргарита Василівна. - Неписьменна селянка, підірвала важкою працею здоров'я, вона ніколи не сумувала, смішна була до божевілля. Якщо приходила звідкись, обов'язково все докладно розповідала із самими смішними подробицями.»

Бабусін комедійний талант дістався у спадок Маргариті. Дівчинці подобалося копіювати дорослих, влаштовувати веселі розіграші, любила пародіювати - учителів, директора. І по закінченню 10 класу подружки порадили: "Ти така смішна - йди в артистки". Хоча в дитинстві Криницина мріяла бути юристом. Як сама вона пояснювала це бажання: «Тому що, коли ми грали з хлопцями, вони ховалися, а я завжди всіх знаходила.» З Молдови, куди сім'я потрапила після війни слідом за батьком, з міста Бельци Маргарита поїхала підкорювати Москву.

ВДІК

Палке бажання стати актрисою пересилило дівочу сором'язливість перед суворими екзаменаторами і красунями-конкурентками. У ВДІКу дівчина розсмішила всю приймальну комісію: співати не вміла, але співала, танцювати не вміла - танцювала. І це все було дуже забавно.

Її талант справив незабутнє враження - Криницину зарахували не тільки у Всесоюзний інститут кінематографії, а й у Вахтанговського училище - одне з найкращих театральних училищ країни. Маргарита віддала перевагу кіно. Але все життя в її серце болем відгукується згадка про невикористану можливість стати театральною акторкою ...

У повоєнний час в Інституті кінематографії вчилася ціла плеяда майбутніх найвидатніших акторів і режисерів: Алла Ларіонова, Микола Рибніков, Тетяна Конюхова, Ніна Гребешкова, Людмила Гурченко, Марлен Хуцієв, Григорій Чухрай. Молодь випромінювала життєрадісність і була сповнена надій та творчих задумів. До науки ставилися легко.

Ось що згадує Криницина про свої студентські роки: «Я жила в гуртожитку на Яузі, під Москвою. На заняття ми їздили електричкою. Щоправда, на першому курсі у ВДІКу ще не було свого гуртожитку, тому нам знімали хати в передмісті. У малесенькій кімнатці нас жило шість дівчат! Меблів - майже ніяких. Залізні ліжка та тумбочки».

«Студенткам ВДІКу не дозволяли фарбуватися, тільки пудритись. Тому і були всі натуральні красуні. Алла Ларіонова, Ніна Гребешкова, Руфа Ніфонтова. З хлопців виділявся Микола Рибніков. Чарівність його просто приголомшувала! Коли в майстерні Герасимова і Макарової на дипломному спектаклі "Петро I" не вистачило акторів, мене запросили на роль боярині Буйносовою. Герасимов спілкувався зі студентами дуже тактовно. Вони з Макарової на всіх репетиціях сиділи поряд. Пам'ятаю, вона все говорила чоловічим низьким, грудним голосом: "Сергійку, тримай себе в спинці, я прошу". І Герасимов відразу витягався в струну. Коля Рибников грав Петра. Він був балагур і весельчак. Жив у гуртожитку. Пам'ятаю, ми часто зустрічалися з ним на святкуванні Нового року. Дівчата зазвичай приїжджали до хлопчаків, і починалися веселощі! Хлопці пили горілочку, ми - портвейн "Три сімки", потім танцювали ... »

Рідкісний комедійний талант Кринициної давав надію на яскраві перспективи. Розповідають, що московські режисери мали списки акторів, які могли грати "гострохарактерні" ролі. Прізвища чоловіків займали два аркуші, жінок - півсторінки: Раневська, Носова, Гурченко, Румянцева, Мордюкова, Копержинська ... і Криницина. Для актриси такого рівня, безумовно, могли б знайтися ролі в картинах, які тоді часто знімали на «Мосфільмі» і на студії імені М. Горького ... І для цього краще було залишатися в кінематографічній столиці. Маргариту Криницину брали в Театр кіноактора, кликали на перегляд у Вахтанговське, запрошували в театр Моссовета. Криницину ж манив "Современник". Як вона картала себе за те, що свого часу не підійшла до Олега Єфремова. У 1955-му Рита репетирувала з ним сцену в комедії Бориса Барнета "Ляна". Молоді актори грали палких закоханих. «Але на цьому у нас все і закінчилося, - згадує Маргарити Криницина. - Треба було підійти до нього, спитати дозволу порепетирувати, здатися. А я не підійшла, посоромилася. Ні, театр мене більше приваблював, ніж кіно. Але це я потім зрозуміла. Коли поїзд вже пішов.» Проте незабаром любов привела Маргариту до Києва.

Заміжжя. Переїзд до Києва

Ще в інституті, на четвертому курсі, вона вийшла заміж за колишнього фронтовика, талановитого українського сценариста Євгена Онопрієнка («В бій ідуть одні «старики»). Згадує Маргарита Василівна: «Весілля справили в ресторані "Арагві", в залі на другому поверсі. Всім курсом скинулися і пішли відзначати. До речі, я-то чоловіка свого, Євгенія, відбила у Ізольди Ізвіцької. Правда, вона на мене за це не образилася. Потім на весіллі була моєю дружкою. Пам'ятаю, подарунок був всього один - духи "Казка". Все інше витратили на їжу. Та й надягти-то мені було нічого. Сукню з легкої кремовою вовни мені подарувала дружина троюрідного брата. Правда, ще коли я тільки приїхала поступати у ВДІК. Вона побачила мене в страшних драних черевиках, з кісками, загорнутими в бублички, і тільки руками змахнула. "На, - каже, - хоч плаття пристойне одягни". Я і носила його до останнього курсу. У ньому і на весілля пішла. Женя теж не дуже гарно був одягнений. Пам'ятаю, ми йшли розписуватися, я чекала його біля метро. І тут з'являється він, у сірому костюмі, зеленому капелюсі і широчезній зеленій краватці. Я аж присіла, думаю: "Боже, хто це?" Ось так і почалося наше спільне життя ... »

Євген Федорович Онопрієнко тоді навчався у ВДІКу на сценарному у Габріловіча і отримав розподіл на Молдавську студію «Кінохроніки», головним редактором.

«А я, після закінчення в 1955 році, отримала розподіл в Московський театр кіноактора, - згадувала Маргарита Василівна. - Ось така була в нас сім'я на колесах, він до мене приїжджав, листувалися. Потім він отримав направлення до Києва, а я сказала, що не поїду. Тут у мене в театрі розгорталися цікаві події: я репетирувала з Гаріним, і все-таки Москва. Але якось Женя запросив мене до Києва, показав місто. "Ти читала Гоголя, ось це Дніпро, подивися, яка розкішна річка!" І я дійсно як подивилася з цієї гори на таку красу, завмерла просто. Боже, яке гарне місто! До речі, переїхати до Києва йому допомогла знаменита тоді актриса радянського кіно Ізольда Ізвіцька, з якою ми були дружні ще з студенчесхіх років. Ось так все і сталося, я залишилася, перші роки все рвалася до Москви, а потім вже й звикла, і з 1959 року ми постійно жили в Києві. Чоловік мені говорив, не хвилюйся, у Києві відкриється такий же Театр кіноактора, буде робота, але він відкрився, здається, років через 25, відкрився, попрацювали два роки, і він, як каже моя дочка, "щез" ...»

Жили вони на околиці. Спочатку біля Кіностудії ім. О. Довженка. У ті роки це була околиця, далі - пустир. Набагато пізніше тут все забудували і з'явився будинок комбінату "Преса України". Тринадцятиметрова кімната в комуналці. Довга, як пенал. Це був будинок кіношників, багато з них теж навчалися у ВДІКу. Сусідами Кринициної і Онопрієнко були Вадим Іллєнко, Анатолій Буковський, Сурен Шахназян, Сергій Параджанов. Тут народилася дочка Кринициної - Оленка. Потім їм дали кімнату побільше.

Криніцина згадує про чоловіка: «Женя був дещо різкуватим за характером ... Коли до когось ревнував, ставав прямо як тигр. Отелло з ним не зрівняється. У гніві викидав речі з п'ятого поверху - за вікно летіли шуба, чоботи, сукні. Правда, потім ходив і сам усе збирав. Але я дуже терпляча - мене можна було ображати, але я трималася і тихо сиділа. Часто у нас виникали конфлікти на побутовому грунті. Бувало, Женя і випивав. Він же фронтовик ... »

Акторська кар'єра

До моменту переїзду в Київ за спиною Маргарити вже були ролі в кіно. Вона знялася в "Доброму ранку" (1955) з Левом Дуровим, тоді студентом. Пробувалася на головну роль у фільмі Василя Ординського "Секрет краси", але не отримала її - не прийшла на репетицію (їй не передали, що режисер її чекає і з того моменту вона зрозуміла, що невдачлива). Кілька разів Риту рекомендував сам Пир'єв. Виявляється, він був на її дипломному спектаклі, після чого сказав: "Негайно пробувати її на Дездемону!" А Криницина вважала себе страшненькою і довго бігала по ВДІКу і кричала: "Ну яка я Дездемона? Подивіться на мене!" Ось коробочку з "Мертвих душ" вона зіграла відмінно. Взагалі з сімнадцяти років старенькі були її коником.

Юрій Чулюкин дуже хотів зняти Криницину у своєму фільмі "Дівчата" (1961). Вони з ним були знайомі ще зі ВДІКу. В "Дівчатах" Маргарита повинна була зіграти роль Наді, яка потім дісталася Інні Макарової. А її не дозволив знімати "Держкіно". Тоді вона вже працювала в Україні, а в Москві намагалися брати актрис з Театру кіноактора. Чулюкин тоді подзвонив Маргариті і сказав: "Ріточка, я дуже бився за тебе. Але нічого не вийшло ..."

Криницина пробувалася на комічну роль разом з Андрієм Совою у великого Сергія Параджанова. Він подивився проби, підійшов до неї і сказав: "Слухай, у тебе абсолютно трагічні очі. Яка комічна роль?" До речі, коли Параджанова вже не було в Києві, до Маргарити Василівни прийшов Роман Балаян і сказав: "Ми отримали лист від Параджанова, він пише, що подивився "За двома зайцями" і вважає, що ти - драматична актриса" ...

«За двома зайцями»

"За двома зайцями" (сценарій фільму був написаний за п'єсою українського класика Івана Нечуй-Левицького "На Кожум'яках") - кращий приклад екранізації класичних літературних творів. Режисеру і сценаристу вдалося не тільки осучаснити матеріал, підкреслити в ньому все саме-саме. У результаті картина стала не просто культовою - вона виявилася справді безсмертною. Вибір акторів на головні ролі виявився настільки точним, що до цього дня глядачі на всій території колишнього Союзу лише такими уявляють собі Голохвастова і Проню Прокопівну.

На роль Проні Прокопівни претенденток було дуже багато, на проби приїжджали актриси з усього Радянського Союзу, на цю роль пробувалися і Майя Булгакова (до речі, саме Криницина порадила їй поїхати до Києва), і актриса київського театру Російської драми імені Л. Українки Віра Предаєвіч. Але всі вони, за спогадами Маргарити Кринициною, клеїли собі величезні носи і взагалі старанно, по-театральному гримувалися, що було дуже помітно і позбавляло виконавиць природності. Час минав, а головної героїні не було. Що стосується самої Кринициною, то, можливо, в глибині душі вона і мріяла про цю роль, але забороняла собі навіть думати про неї. По-перше, не думала, що молоду актрису віддадуть перевагу маститим. А по-друге, хоч п'єсу вона й знала (її грали у ВДІКу), але була впевнена: українську класику повинна грати українська актриса, а не сибірячка з Москви.

Кажуть, дуже важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. У всякому випадку з Кринициною все саме так і сталося. Одного разу вона йшла по коридору Кіностудії імені О. Довженка, коли раптово відчинились двері і режисер картини Віктор Михайлович Іванов сказав: "Рита, куди ти йдеш? Ходімо зі мною, потрібно підіграти на пробах". Того разу пробувалися актори Яковченко та Кушніренко, які зіграли згодом батьків Проні. Це була та сама сцена, в якій героїня переодягає їх перед приходом Голохвастова: "Тату, одягніть краватки, а ви, мамо, знімайте цю міщанський хустку, і одягайте чепчики!" Це були всього лише проби, до того ж пробували не її, а інших артистів, тому гримуватися Криніцина не стала - просто одягла сукню і пристебнули до волосся хвіст-шиньйон. Знову-таки через свою абсолютну особисту незацікавленість Криницина майже не хвилювалася, тому в кадрі виглядала органічно і природно, а головне, шалено смішно - знімальна група так і залилася реготом. Особливо в образі Кринициної-Проні Іванову сподобався зламаний передній зуб: напередодні актриса невдало гризла горіхи. Існує легенда, згідно з якою перед затвердженням на роль режисер попросив актрису ... посміхнутися, і був абсолютно покорений її щербатою посмішкою. Загалом, сумнівів ні в кого не залишалося: актриса на роль Проні Прокопівни знайдена!

Було б помилкою думати, що зйомки комедії проходять весело - це перш за все важка праця. Згадують актори і крутий норов режисера: якщо Віктор Михайлович був чимось незадоволений, то під руку йому краще було не попадатися. Особливо діставалося Кринициній. Прийшовши після довгого робочого дня додому, вона часто плакала, а чоловік, заспокоюючи, говорив: "Якщо тобі так важко, йди!" Але Маргарита Василівна не пішла. Щоб зайвий раз не муляти очі режисерові, вона часто ховалася за декораціями і сиділа там тихо-тихо, як мишеня. Коли ж він гучно запитував: "Так, а де ця?", І виходила з укриття і смиренно відповідала: "Я тут, Віктор Михайлович!" Згадує Маргарита Василівна і те, як захоплено Іванов працював над картиною: показував акторам, як зіграти ту чи іншу сцену, приголомшливо і з фантазією вибудовував мізансцени. Схоже, тільки він знав, що знімає справжній шедевр ...

Зйомки проходили як у павільйонах кіностудії, так і на київських вулицях, у вельми схожій на декорацію історичній частині міста. Щоправда, якщо придивитися уважніше, можна побачити і панельні п'ятиповерхівки на дніпровських схилах, і катери (до речі, один з них - явно з червоним прапором) на Дніпрі, але люблячі картину глядачі вже чотири десятки років не звертають на це уваги.

Ставка у Кринициної була 13 карбованців 50 копійок за знімальний день. Потім директор підвищив ставку до 18 рублів. А після закінчення зйомок вона отримала премію, 400 рублів. «Для мене це були величезні гроші, - згадувала Маргарита Василівна. - Накупила доньці німецьких м'яких іграшок. »

Прем'єра картини "За двома зайцями" відбулася у Дарницькому клубі залізничників. Особливого галасу навколо події не було, все-таки це була комедія, а не широкомасштабна епопея на тему Жовтневої революції чи Великої Вітчизняної війни - картину не пустили широким екраном, та й реклами майже не було. Але сказати, що глядачі приймали "Зайцев" тепло, означало б не сказати нічого: успіх був фантастичний! Мабуть, більше за інших хвилювався в той день режисер картини. Він хотів так багато сказати, але емоції захльостували, і виходило щось незрозуміле: "Зараз я вам представлю ... ось вона ... наша Пронечка! А це ... черниця ..." Маргарита Криницина, засмагла, в білому гіпюрові платті, була такою гарненькою, що, незважаючи на подання режисера, ніхто не впізнав у ній "кіслооку жабу" Проню. Після прем'єри глядачі підбігли до автобуса, який відвозив артистів, заглядали всередину через скло і запитували: "А де Проня Прокопівна?" - "Це я", - скромно відповіла Криніцина, але, як здалося актрисі, ніхто їй не повірив.

З Олегом Борисовим у Кринициної склалися прекрасні відносини як на знімальному майданчику, так і поза ним: згодом вони довго підтримували відносини, передзвонювалися. Борисов навіть кликав її в Театр імені Л. Українки, вважаючи, що там немає гострохарактерних актрис. Але Криницину не взяли, сказавши: "Ми "вгіковців" не беремо".

Подальші роботи в кіно

На долю виконавиці головної ролі картина позначилася неоднозначно: з одного боку, принесла небачену славу, з іншого - неприємності. Маргарита Криницина: "Знаменита я не прокинулася, навпаки пригнічена. Дочка сказала: "Мамо, ти така страшна!", Чоловік обурювався: "Це треба було себе так спотворити!", і намагався більше цей фільм не дивитися".

Незрівняна Проня Прокопівна Маргарита Криницина, по суті, стала актрисою однієї ролі, хоча на її рахунку більше сімдесяти ролей. Після прем'єри "Зайців" вона не прокинулася знаменитою, навпаки, режисери бачили в ній тільки Проню. Глядачі, незважаючи на блискучі ролі в картинах "Народжена революцією", "Весілля в Малинівці", "Дні Турбіних", "Бумбараш", "Самотня жінка бажає познайомитися", перш за все згадують "За двома зайцями". Через амплуа характерної актриси Криницина мало не позбулася головної ролі в картині "Дипломати мимоволі", де їй належало грати головиха: відомі діячі культури України надіслали в "Держкіно" лист, в якому говорилося, що Маргарита Василівна не відповідає ідеалу української жінки - "не вродлива". З затвердженням на роль допоміг міністр кінематографії Большаков.

На початку 70-х років.. сімейне життя Кринициної ледь не закінчилося. Це сталося через дванадцять років після зйомок фільму "За двома зайцями". На картині "Між високих хлібів" (1970; у цій комедії вона дуже яскраво зіграла Тобоську) у Маргарити трапився роман з режисером Одеської кіностудії Леонідом Мілліонщиковим. Тривав два місяці. Бурхливий, стрімкий роман. «Тоді я взагалі хотіла розлучитися з Євгеном, - згадувала Маргарита Василівна. - Але ... потім виявилося, що ніхто не збирався брати мене заміж. Загалом, це була велика трагедія. Навіть не хочеться згадувати...»

В кінці 70-х Криницина знялася в картині "віщував перемогу" (1978), яка довго лежала на полиці. Партнером Маргарити по фільму був Анатолій Солоніцин, який саме в цей же час грав у Тарковського в "Солярісі". «Пам'ятаю, Солоніцин приїжджав до нас на зйомки, - говорила Криницина, - весь одухотворений і все захоплювався декораціями».

Незважаючи на окремі успіхи, в цілому кар'єра в актриси не складалася. «Приклеївся ярлик "комедійної актриси", мені ніби винесли вирок», - згадувала Криницина. Її не запрошували на драматичні ролі, але багато років не давали і комедійних. Після того, як її в черговий раз не затвердили на головну роль – на цей раз у фільмі "За твою долю", сценарій якого написав спеціально для Криницина її чоловік Євген Онопрієнко, вона вирішила накласти на себе руки - спробувала отруїтися ацетоном. Врятувала випадковість - додому завчасно прийшов чоловік. Врятували її лише дивом. Всі подальші ролі у Маргарити Криницина були хоч і в дуже популярних фільмах, але всі як одна епізодичними - "Будні карного розшуку", "Зелений фургон".

Однією з найкращих театральних робіт актриси стала вистава "Жінка з квіткою і вікнами на північ" в Театрі-студії кіноактора в Києві. Роль Аеліти мала величезний успіх у глядачів, про неї багато писали критики. Але навіть після цього нових ролей на сцені не було, і Маргарита Василівна пішла з театру.

Однак, в Україні актрису, як і раніше люблять і пізнають. На ринках жінки-продавщиці завжди умовляють Криницину взяти безкоштовно будь-який товар.

Дочка

Дочка актриси Олена Суріна, як і батько, стала кіносценарісткой («Квіти від переможців», «Спартак і Калашников»), більше двадцяти років живе і працює в Москві. Вона закінчила факультет кінознавчий в театральному інституті, працювала помічником асистента на студії, завжди щось писала: розповіді, сценарії. На студії познайомилася з режисером Олександром Сурином, він тоді знімав "Повернення з орбіти", у них закрутився роман, потім одружилися, і вона переїхала до Москви.

У картинах дочки "Ми веселі, щасливі, талановиті" і "Тисяча доларів в один бік" знімалася і Маргарита Василівна.

Останні роки про Маргариту Криницина згадували рідко. Останній приплив слави припав на кінець 90-х, коли героям фільму "За двома зайцями" поставили пам'ятник на Андріївському узвозі. З тих пір всі пам'ятали тільки про її героїню Проні Прокопівні, але не про актрису, яка цю роль зіграла.

Увінчання у бронзі

23 серпня 1999 року на Андріївському узвозі в Києві урочисто було відкрито пам'ятник, в бронзі увінчаний героїв фільму «За двома зайцями» Проні і Свирида Голохвостого (ск. В. Щур, В. Сівко; арх. В. Скульський, Р. Кухаренко). Герої Кринициної і Борисова назавжди застигли на місці подій - навпроти Андріївської церкви.

Згадує автор композиції Володимир Щур: «Коли знімали покривало із скульптурної композиції, я уважно спостерігав за актрисою - до цього вона не бачила свого бронзового двійника. Вона підійшла до пам'ятника, крадькома оглянула, зупинилася біля фігури Олега Борисова (Голохвастова) і сказала: "Свирид Петрович! Це ви!" Потім, повернувшись до присутніх, звернулася на своєму Пронівському суржику: "Дорогі! Мерсі за копліман, тобто за цей пам'ятник. Сьогодні я відчуваю себе героєм дня, а точніше двічі героєм, бо раніше на батьківщині героя ставили тількі бюст, а мени поставили цілий пам'ятник разом з бюстом, а зараз хочеться, щоб усі ви зняли чепчики та вклонилися пам'яті великого українського драматурга Михайла Старицького, великому нашому актору Олегу Борисову і моєму улюбленому кінорежисеру фільму "За двома зайцями" Віктору Іванову. У цей день я хочу побажати вам, мої рідні, того, до чого я, Проня Прокопівна, прагнула усе своє життя - щастя і кохання. Тому в мене є пропозиція - нехай усі київські молодята в день одруження приходять сюди до моєї статуї. І наречений голосно скаже нареченій: "Хай мене болячка скрутить, якщо брешу", а потім хай молода скаже: "Іду я за вас не за ваші магазини і мерседеси, а по любові"»

Біля підніжжя пам'ятника - завжди живі квіти.

Вчора, сьогодні, завтра ...

У квартирі Маргарити Василівни, за незрозумілих обставин знаходиться в будинку по вулиці відомого актора Амвросія Бучми - справжній культ "Зайців ..." - ціла галерея чудових фотографій з фільму, кілька мальовничих робіт на тему фільму, маса сувенірів і виробів, що нагадують давні події на старому Подолі. І взагалі атмосфера будинку на подив життєрадісна і добра, така ж, як і його господиня. Не звертаючи уваги на негаразди і хвороби, вона продовжує радіти життю, у неї така хороша усмішка - терплячої, мудрої, веселої жінки. "Мене важко зламати ..." - стверджує Маргарита Василівна.

По господарству Маргариті Василівні допомагала рідна сестра. Людмила Василівна Криницина все життя прожила в Кишиневі, 30 років працювала монтажером на "Молдова-фільмі". Вісім років тому вона приїхала в гості до сестри в Київ, та так і залишилася. Але до цих пір у столиці України жінка орієнтується насилу. Лише за п'ятьма маршрутами стародавнього міста вона може пройти і з закритими очима - це дороги до п'яти лікарень, в яких за ці вісім років лежала її старша сестра.

У 1996 році два мікроінсульти на якийсь час відібрали у актриси мову. А в 1997 році від раку помер чоловік Маргарити Василівни, Євген Онопрієнко і ця втрата важкою ношею лягла на плечі цієї сильної жінки. Маргарита Василівна невдовзі захворіла на цукровий діабет, перенесла важкий інсульт і надовго опинилася прикутою до інвалідного візка. Але вона вижила і навіть зіграла в документальному фільмі про саму себе «Ах, не говоріть мені про любов» (2003) режисера Наталії Соболєвої.

Восени 2003 року під час зйомок в Києві новорічного мюзиклу "За двома зайцями", в якому Алла Пугачова грала дівчину на виданні Проню Прокопівну, примадонна вирішила познайомитися з актрисою Маргаритою Кринициною, яка вже зіграла цього персонажа у відомому телефільмі. На згадку про зустріч Пугачова подарувала актрисі кольє зі смарагдами та діамантами за 18 тис. доларів.

Незабаром з'ясувалося, що 71-річна Криницина народилася на Уралі, а прізвище її бабусі Одегова. Точно таке ж прізвище у матері Пугачової Зінаїди Архипівни, і народилася вона теж на Уралі. Тітка Алли Борисівни підтвердила, що Маргарита Криницина цілком може бути родичкою Пугачової. А, переглянувши сімейний альбом Маргарити Василівни, Алла Борисівна переконалася, що в дитячі роки вони були дуже схожі одна на одну. На радощах Пугачова запропонувала Маргариті Криницина переїхати в Підмосков'я і зібралася купити для новознайденої родички будинок.

Ось що про це говорить Маргарита Криницина: "Да-а. Вона сказала: куплю вам дачу за містом, але я до цих слів поставилася якось несерйозно. Все життя я хотіла виїхати до Москви, але, видно, вже не судилося. Занадто пізно".

Молодша сестра актриси була такої ж думки: "Ну як зараз вона поїде? Слухайте, якщо вона хоче до Москви, то я б не хотіла. І їй не раджу. Тому що ця Москва - для неї дуже важке місто. Взагалі, там кримінал такий. Тероризм ... А тут Україна - вона нікуди не втручається, у нас тут тихо і спокійно. Все-таки в Києві вона народна артистка, а в Москві кому вона потрібна?"

Маргарита Василівна Криницина померла 10 жовтня 2005 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі.

.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013