• На русском
  • Українською
Олеша Юрій Карлович

Олеша Юрій Карлович

03.03.1899—10.05.1960

Прозаїк та драматург.

Біографія

Народився 19 лютого (3 березня) 1899 року в Єлисаветграді. Батько, збіднілий польський дворянин, був акцизним чиновником. Завдяки матері атмосфера в сім’ї була пройнята духом католицизму. У 1902 році сім’я переїхала до Одеси. У спогадах Олеша писав: «В Одесі я навчився вважати себе близьким до Заходу. У дитинстві я жив як би в Європі». Насичене культурне життя міста сприяло вихованню майбутнього письменника. Ще навчаючись у гімназії, Олеша почав писати вірші. Вірш Кларімонда (1915) було опубліковано в газеті «Південний вісник». Після закінчення гімназії в 1917 році вступив до університету, де протягом двох років вивчав юриспруденцію. В Одесі разом з В. Катаєвим, Е. Багрицьким, І. Ільфом утворив групу «Колектив поетів».

У роки Громадянської війни Олеша залишався в Одесі, де в 1919 році пережив смерть улюбленої сестри Ванди. У 1921 році виїхав з голодної Одеси до Харкова, де працював як журналіст і друкував вірші в періодичній пресі. У 1922 році батьки Олеши отримали можливість емігрувати до Польщі.

У 1922 році Олеша переїхав до Москви, писав фейлетони та статті, підписуючи їх псевдонімом Зубило, для газети залізничників «Гудок», у якій в той час співпрацювали М. Булгаков, Катаєв, Ільф, Є. Петров та інші письменники.

У 1924 році Олеша написав свій перший твір прозою — роман-казку «Три товстуни» (опубліковано 1928 році, ілюстрації М. Добужинського), присвятивши його своїй дружині О. Г. Суок. Жанр казки, світ якої природно-гіперболічний, відповідав потребам Олеши писати метафоричну прозу (у колі літераторів його називали «королем метафор»). Роман «Три товстуни» був пройнятий романтичним ставленням автора до революції. Сприйняття революції як щастя властиво у «Трьох товстунах» всім позитивним героям — циркачці Суок, гімнасту Тібулу, зброяру Просперо, доктору Гаспару Арнер.

Казка викликала величезний читацький інтерес і одночасно скептичні відгуки офіційної критики («призову до боротьби, праці, героїчного прикладу діти Країни Рад тут не знайдуть»). Діти і дорослі захоплювалися фантазією автора, своєрідністю його метафоричного стилю. У 1930 році на замовлення МХАТу Олеша зробив інсценування «Трьох товстунів», яка до наших днів успішно йде в багатьох театрах світу. Роман і п’єса переведені на 17 мов. За казкою Олеші поставлений балет (муз. В. Оранського) і художній фільм (реж. А. Баталов).

Публікація в журналі «Красная новь» роману «Заздрість» (1927) викликала полеміку у пресі. Головний герой роману, інтелігент, мрійник і поет Микола Кавалеров, став героєм часу, своєрідною «зайвою людиною» радянської дійсності. На противагу цілеспрямованому й успішному ковбаснику Андрію Бабічева, невдаха Кавалеров не виглядав переможеним. Небажання і неможливість досягати успіху в світі, що живе за нелюдськими законами, робили образ Кавалерова автобіографічним, про що Олеша написав у своїх щоденникових записах. У романі «Заздрість» Олеша створив метафору радянського ладу — образ ковбаси як символ благополуччя. У 1929 році автор написав за цим романом п’єсу «Змова почуттів».

Автобіографічним є і образ головної героїні п’єси «Список благодіянь» (1930), актриси Олени Гончарової. У 1931 році перероблену за вказівкою цензури п’єсу почав репетирувати Вс.Мейерхольд, проте спектакль незабаром був заборонений. Список благодіянь фактично був «списком злочинів» радянської влади, в п’єсі було висловлено ставлення автора до навколишньої дійсності — до розстрілів, до заборони на приватне життя і на право висловлювати свою думку, до безглуздості творчості в країні, де зруйновано суспільство і т.п . У щоденнику Олеша записав: «Все спростовано, і все стало несерйозно після того, як ціною нашої молодості, життя — встановлена єдина істина: революція».

У 1930-і роки на замовлення МХАТу Олеша писав п’єсу, в основі якої лежала, заволодівша ним думка про розпач і злидні людини, у якого забрали все, крім прізвиська «письменник». Спроба виразити це відчуття була зроблена Олешею в його промові на Першому з’їзді радянських письменників (1934). П’єса про злиденного не була завершена. За збереженими чернетками режисер М. Левітін поставив в 1986 році у московському театрі «Ермітаж» спектакль «Жебрак, або Смерть Занда».

Надалі Олеша не писав цільних художніх творів. У листі дружині він пояснив свій стан: «Просто та естетика, яка є істотою мого мистецтва, зараз не потрібна, навіть ворожа — не проти країни, а проти банди, яка встановила іншу, підлу, антихудожню естетику». Про те, що дар художника не був ним втрачений, свідчать численні щоденникові записи Олеші, що володіють якостями справді художньої прози.

У роки сталінських репресій було знищено багато друзів Олеши — Мейєрхольд, Д.Святополк-Мірський, В. Стеніч, І. Бабель, В. Нарбут та ін; сам він дивом уникнув арешту. У 1936 році на публікацію творів Олеши і згадку його імені у пресі була накладена заборона, знята владою тільки в 1956 році, коли була видана книга «Вибрані твори», перевидані «Три товстуни» і частково опубліковані в альманасі «Літературна Москва» щоденникові записи «Ні дня без рядка».

У роки війни Олеша був евакуйований до Ашхабада, потім повернувся до Москви. Письменник з гіркотою називав себе в післявоєнні роки «князем «Націоналя», маючи на увазі свій спосіб життя. «Невроз епохи», який гостро відчував письменник, висловився в невиліковному алкоголізмі. Тематика його щоденників в 1950-і роки дуже різноманітна. Олеша писав про зустрічі з Пастернаком, про смерть Буніна, про Утьосова і Зощенко, про власну минулу молодість, про гастролі «Комеді Франсез» у Москві і т.д.

Помер Олеша в Москві 10 травня 1960 року.

.:Цитати:.

«В последнее время образовались «ножницы», некое несоответствие между сроком прохождения рукописи в издательстве и сроком человеческой жизни...»


.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013