• На русском
  • Українською
Садовський Микола Карпович

Садовський Микола Карпович
(Микола Карпович Тобілевич)

06.07.1856—07.02.1933

Видатний український актор, режисер, театральний діяч, письменник.

Біографія

Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) народився 6 липня 1856 року в селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині. Він належить до унікальної сім’ї, де всі діти — а їх було четверо — стали видатними театральними діячами. Їхні імена навіки залишилися в історії українського професійного театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті.

Навчався Микола Садовський у Єлисаветградському реальному училищі, в юності брав участь в аматорських гуртках. З початком російсько-турецької війни прямо з училища йде на фронт добровольцем. Він бере участь практично у всіх великих боях на Балканах, в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу, наприкінці кампанії дійшов до самого Константинополя. Був нагороджений Георгіївським хрестом, представлений до офіцерського чину. Однак Микола Тобілевич не спокусився військової кар’єрою, а, повернувшись на Елісаветградщіну, зайнявся сімейним захопленням — театром. З 1881 року працює в професійному театрі у трупі Г. Ашкаренка, М. Кропивницького, М. Старицького, а в 1888 році організував власну трупу. У 1898 році трупа Садовського об’єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще двома роками пізніше (1900 рік) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. У 1905 році Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом з Марією Заньковецькою) сприяв значному підйому театральної культури на західноукраїнських землях.

Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який почав свою роботу в 1906 році в Полтаві і проіснував аж до 1919 року в Києві.

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів; з 1921 року — очолював театр «Просвещение» в Ужгороді. З 1923 року жив у Празі. По поверненню в УРСР (1926 р.) Садовський у тодішньої політичної ситуації вже не мав права на власний театр і виступав зі своїм репертуаром в різних театрах, знімався в головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади " Мої театральні спогади «, опубліковані посмертно (1956 р.).

Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів. Садовський уславився в героїчно-історичному амплуа — Богдан Хмельницький (в однойменній п’єсі М. Старицького), Сава Чалий (Івана Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судьба» М . Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого). Був першим командором («Камінний господар» Лесі Український) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя). Крім того, виступав в оперному репертуарі і прославився як виконавець українських народних пісень.

Садовський також сприяв збагаченню українського репертуару перекладами («Ревізор» М. Гоголя, лібрето опер «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани та ін.) Як режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів (А. Петляш, О. Корольчук, Є. Хуторна, М. Малиш-Федорець, І. Ковалевський і багато ін), даючи їм більшу свободу у створенні образу.

Роль Садовського як культурного і громадського діяча виходить далеко за межі театру. У товаристві інших корифеїв і сучасних йому діячів у різних ділянках культури та мистецтва (Н. Лисенко, Л. Старицька-Черняхівська, В. Кричевський і багато ін) діяльність Садовського сприяла народженню нового покоління української інтелігенції ХХ століття.

Помер Микола Садовський 7 лютого 1933 в Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 1944 році в Києві на його честь названо вулицю і провулок.

.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013