• На русском
  • Українською
Українка Леся

Українка Леся
(Лариса Петрівна Косач)

25.02.1871—01.08.1913

Поетеса, перекладачка, драматург, що писала двома мовами - російською та українською. Автор драми «Камінний господар», п'єси «Блакитна троянда», численних віршів і поем. Перекладала українською мовою твори Гете, Шиллера, Гейне. Засновник українського товариства молодих поетів «Плеяда».

Биография

Фото

Біографія

Леся Українка (псевдонім; справжнє ім’я та прізвище Лариса Петрівна Косач). Народилася 13 (25) лютого 1871 року у м.Новоград-Волинський, (нині Житомирської області), в дворянській сім’ї; дочка письменниці Олени Пчілки. Друкувалася з 1884 року. З дитинства хворіла на кістковий туберкульоз і тому була змушена багато років жити на півдні (у Криму, Грузії, Італії, Єгипті). Освіту (переважно історико-філологічну) здобула вдома. В юні роки опанувала багато іноземних мов. Рано визначилися і громадські інтереси Українки, які незабаром призвели її до зближення з марксизмом і революційною соціал-демократією. Наприкінці 90-х років вона читала «Капітал» К. Маркса, в 1902 перевела українською мовою «Маніфест Комуністичної партії». Як літературний критик брала участь у виданнях легальних марксистів (журнал «Життя» та ін.). За зв’язки з російськими марксистськими організаціями піддавалася репресіям, перебувала під наглядом поліції.

В поезії і драматургії Леся Українка продовжувала й розвивала традиції Т. Г. Шевченка. Книги її віршів «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899) і «Відгуки» (1902), пройняті революційними ідеями та закликами до боротьби, не могли з’явитися в царській Росії і були видані у Львові. Творчості Українки притаманний послідовний інтернаціоналізм. Теми боротьби з класовим і національним гнобленням, мрії про вільне майбутнє українського народу природно переплітаються в її віршах з виразом співчуття сучасним італійським робочим, давнім будівельникам єгипетських пірамід і селянам середньовічної Шотландії (поема «Роберт Брюс, король шотландський», 1894). У циклах віршів «Невільницькі пісні» (1895 — 1896) та «Пісні про волю» (1905) оспівується ідея збройного повстання, звучать прямі заклики до нього. Поезія Українки відрізняється багатством історичних і сучасних мотивів, тонкістю і глибиною почуття, різноманітністю строфіки, ритміки, поетичних форм і образів.

Драми і драматичні поеми Українки написані переважно на історичні і міфологічні сюжети (Давня Греція, Рим, Єгипет, Іудея, західноєвропейський середньовіччя). Однак, зберігаючи вірність історичним рисам і прикметами, Українка висловлює ідеї і настрої, актуальні для ХХ ст. Драматична поема «Одержима» (1901) спрямована не тільки проти ідеї християнського смирення, а й проти толстовського непротивлення злу. Драматична поема «В катакомбах» (1905) викриває ідеологію добровільного рабства в ранніх християнських громадах Риму; герой цієї поеми — раб, що бореться за свободу, викликає в уяві не тільки міфологічний образ тираноборців, а й образ Прометея нової епохи. Настільки ж багатозначна символіка драматичних поем «Вавілонський полон» (1903) і «На руїнах» (1904). З ідеями Революції 1905 — 1907 років перегукуються алегорії «фантастичної драми» «Осіння казка» (1905, опублікована 1928), написана в розпал революційних подій. Образ Іуди в драматичному етюді «На полі крові» (1909) полемічно спрямований проти спроб реакційних письменників і публіцистів виправдати філософію зради. У найбільш національній драмі-феєрії «Лісова пісня» (1912, пост. 1918) власницькій моралі протиставлені любов і поезія, творче горіння і прості, здорові людські радості. За мотивами «Лісової пісні» написаний балет (музика М. А. Скорульського), опера (музика В. Д. Кирейка), поставлений фільм (1961). Лесі Українці належать також драми «Кассандра» (1908), «Камінний господар» (1912) та інші.

Драматургія Українки збагатила українську літературу новими темами й образами і підняла українську драму до рівня передових досягнень світової драматургії.

Як літературний критик Українка гідно оцінила значення ідей соціалізму для доль мистецтва. Її статті «Два напрями в новітній італійської літературі» (1900), «Новітня суспільна драма» (1901), «Утопія в белетристиці» З 1906), «Малоросійські письменники на Буковині» (1900) відзначені увагою до проблеми творчого методу, в якому об’єдналися можливості реалізму та романтизму, до проблем «соціалістичного ідеалу» в літературі. Українка перекладала твори Гомера, В. Гюго, Дж. Байрона, Ф. Шіллера, А. Міцкевича та багатьох ін поетів. Кращий її переклад — «Книга пісень» Г. Гейне (1892). Твори Українки переведені на багато мов народів СРСР і іноземні мови. Музеї Українки створені в Києві; в селі Колодяжному Ковельського району Волинської області; в м. Сурамі. Ім’я письменниці носить російський театр у Києві.

Померла видатна поетеса 1 серпня 1913 року у Грузії.

.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013