• На русском
  • Українською
Заньковецка Марія Костянтинівна

Заньковецка Марія Костянтинівна

22.07(03.08).1860—04.10.1934

Українська радянська акторка і театральний діяч, народна артистка УРСР (1922)

Биография

Фото

Біографія

Марія Заньковецька народилася 22 липня (3 серпня) 1860 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині Чернігівська область) у родині збіднілого поміщика. Закінчила жіночу гімназію у Чернігові.

Вже з юних років Марія Заньковецька виступала на аматорських концертах. У 1882 році відбувся її дебют на професійній сцені. Гарний голос Марії Костянтинівни (мецо-сопрано) сприяв її успіху на сцені.

Працювала в найбільших українських трупах під керівництвом М. Л. Кропивницького, М. П. Старицького, М. К. Садовського, П. К. Саксаганського, І. К. Карпенка-Карого та ін. У 1907 році разом з Садовським організувала перший професійний стаціонарний український театр у Києві. Після Жовтневої революції очолювала Народний театр у Ніжині (1918), брала участь (разом з Саксаганським) у створенні Народного театру в Києві (1918, нині Український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові).

Рано відчула потяг до сцени. Батьки були проти її артистичної кар’єри, але вона вирішила віддатися сцені і дебютувала в «Наталці-Полтавці», в Єлисаветграді (1882). Розквіт таланту Заньковецької відноситься до часу її гри в багатій артистичними силами трупі М.Л. Кропивницького і пізніше в трупі М. К. Садовського. Сценічна творчість Заньковецької характеризувалася щирістю переживань, простотою і безпосередністю, величезною майстерністю внутрішнього і зовнішнього перевтілення. ЇЇ мистецтво мало великий вплив на розвиток української драматургії; кращі п’єси українських драматургів 80-90-х рр.. ХІХ ст. були написані під її безпосереднім впливом. Критика, без різниці напрямків, дуже високо цінувала артистичне обдарування Заньковецької. Безпосередня чарівність гри Заньковецької була чарівною. У своїй сценічній творчості артистка, не тільки втілила національні образи, але піднеслася до загальнолюдських типів. Її робота прокладала шляхи майбутнього українського театру. Гастролі ж у Москві та Петербурзі створили їй велику популярність.

Серед глибоко реалістичних образів, створених Заньковецькою, особливе визнання отримали: Наталка, Терпилиха («Наталка-Полтавка» Котляревського), Галя («Назар Стодоля» Шевченко), Олена, Зінька («Поки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай , або ж Павук» Кропивницького), Харитина, Софія («Наймичка»,"Безталанна" Карпенка-Карого), Аза («Циганка Аза» Старицького).

У 1906 році Марія Заньковецька брала участь у створенні першого українського стаціонарного театру в Києві, у 1918 — Народного театру (Київ, нині Український драматичний театр ім. Заньковецької у Львові).

Заньковецька грала найрізноманітніші ролі, починаючи з веселих, назразок Пріськи («По ревізії»), і кінчаючи глибоко-драматичними в п’єсах «Наймичка», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Не так склалося, як чекали» та ін . Найбільш талановито в неї виходили ролі беззавітно люблячих і лагідних молодих жінок. У Петербурзі Заньковецька з успіхом виступала і в російській п’єсі «Тетяні Репіній».

Пішла з життя 4 жовтня 1934 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Надгробок Ю. Білостоцького.

У 1960 році відкрито меморіальний музей актриси в Києві і в 1964 році у с.Занькі. Актрисі відкрито пам’ятники в с.Занькі (1983, автор Ю. Станецкій), в 1974 в Києві (автор Г. Кальченко), в Ніжині (1993, автор О. Скобліков)

.:Друзi:.

 
Okaerinasai Constructors, 2007-2013